Труба – діло

Квартира як лінія оборони
Все почалося, говорить пенсіонерка, близько трьох років тому, коли її сусіди з четвертого поверху вирішили ладнати у себе автономне опалення, (сама вона мешкає на другому поверсі). А задля цього потрібно встановити газову трубу більшого діаметру, яку треба протягти з під’їзду через кухні на другому та третьому поверхах. А що означає протягти? І тут же, на прикладі своєї кухні, пояснює... Треба, значить, зробити у стіні і стелі діромахи, понівечити кахлі, потім вже до нової труби - наново підводити труби від газових: лічильника, колонки й плитки... „Як там вони домовилися з третім поверхом – мені не відомо, - сказала нам пані Раїса, - там нові люди живуть, з ними я не знайома”. А от їй, за усунення розгардіяшу від сього „удосконалення”, не було запропоновано жодної копійки. У свою чергу і вона монтерів-газівників із світловодського Управління експлуатації газового господарства не пустила й на поріг своєї „суверенної території”. Ось тут і почалося... Нині, навіть із зав’язаними очима пані Раїса вже вправно орієнтується у коридорах міськрайонного суду – кілька позовних заяв від сусідів з четвертого поверху далися ознаки. Між іншим, за послуги адвоката їй доводиться сплачувати зі своєї – пенсіонерської – кишені. І хоча суд виявився на боці пенсіонерки, одного разу до її квартири навідалася судовиконавець... „Я ж на той час, - пригадує пані Раїса, - на дачу поїхала. Але, на щастя, донька до помешкання завітала. А судовиконавець їй і каже, мов, гукайте матір – будемо у вас дірки довбати. А, якби нікого вдома не було... Де гарантія, що вони б мені двері не винесли і стіни б зі стелею не подовбали? До речі, погрози щодо цих намірів я вже не раз чула”. Відтепер, пенсіонерка не наважується надовго полишати своє житло – чатує. А коли треба відлучитися, наприклад, на дачу – на охоронну „вахту” донька заступає. Наче це і не будинок на головній вулиці міста, а якась лінія оборони на фронті. Тому-то не витримала літня жінка „воєнних буднів” і написала у Київ до Української секції Міжнародного товариства прав людини та розповіла вашому кореспондентові про свої поневіряння.

Тоді і тепер
У цьому зв’язку, ми не могли не поцікавитеся у начальника світловодського УЕГГ Володимира Шаповала про те, що думають газівники з даного приводу. Тим більше, що з вуст очільників цього підприємства нерідко чується занепокоєння від „захоплення” громадянами автономними системами опалення, що, часто-густо, призводить до розбалансування централізованих газо - та теплопостачання... Головний газівник повідомив, що його підприємство виконує тодішній дозвіл міськвиконкому на встановлення автономного опалення в означеній квартирі на четвертому поверсі. Таким чином, було підготовлено проект та іншу технічну документацію. Згідно якої, зокрема, треба було поміняти газовий стояк (той самий) задля збільшення пропускної можливості подачі газу. А що там не поділили між собою сусіди – то вже не компетенція начальника УЕГГ. Хоча час невпинно сплив - регламентація щодо встановлення систем індивідуального опалення стала більш вимогливою і жорсткішою. Так, сказав Шаповал, з грудня 2007 року набули чинності внесені Кабміном зміни до Положення „Про встановлення систем індивідуального опалення”. І вони відтепер наголошують, що дозвіл на це надається лише у разі одночасного підключення до автономного опалення мешканців всього будинку. І хоча, підкреслив наш респондент, ані накази, ані виконкомівські рішення, як і закони, зворотної дії не мають, термін дії має технічна документація – два роки. А вони вже минули. Відтак, хазяям, які прагнуть грітись „автономно”, потрібно звертатись до виконкому повторно. Але, виказав сумнів Шаповал, навряд-чи виконком, керуючись вищеназваним Положенням, задовольнить це прагнення. Навіть, якщо пані Раїса не буде заперечувати проти ремонтно-монтажного гармидеру на своїй кухні.

До речі, на її звернення до Міжнародного товариства прав людини вже прийшла відповідь з вимогою до міської ради захистити її конституційні права...

*Зазвичай, у провінційних містечках люди – „як на долоні”, тому, вони більш болісно переживають й нервуються, коли бачать у пресі свої прізвища без схвальних епітетів. Через це ми не вказуємо ані прізвищ „ворогуючих” сторін, ані їхніх квартир, ані номеру їхнього будинку. Може ж вони колись помиряться...

Ян ДРОБОВИК