Деструктивний елемент

Олександр Ілліч Дзядок. Головним об’єктом його критичних „стріл”, зазвичай, виступає теплопостачальне підприємство СП ТОВ „Світловодськпобут”: мовляв, наживається за рахунок споживачів та всіляко перешкоджає установці громадянами систем індивідуального опалення у квартирах. Ілліч, навіть, в одній статті так і написав, що у нього „автономка” вже установлена і ніякого розбалансування централізованого опалення у багатоквартирному будинку не сталося. Цікаво, а що з цього приводу думають його сусіди, які продовжують платити за теплі батареї у під’їзді та підвалі, за які він, „відгородившись”, не платить? А бабця десь по сусідству, напевне, неабияк „радіє”, коли усвідомлює, що за газ для підігріву на плитці свого чайничка вона платить за тим же тарифом, що і пан Дзядок для опалення всього свого помешкання... А ще варто нагадати: індивідуальне опалення, встановлення якого гаряче пропагує Ілліч, коштує щонайменше 10 тисяч гривень... У цьому контексті, він вступає у протиріччя з Тамарою Семенівною Ревою – чи не єдиною активною опозиціонеркою, якою, здається, рухає лише чисте бажання зробити щось корисне для рідного міста. Так от, виступаючи, Семенівна не втомлюється слушно наголошувати, що збільшувати (якщо збільшувати) тарифи на компослуги треба лише у крайньому випадку - після прискіпливих і виважених обґрунтувань, тому що, наголошує вона, у Світловодську майже 16 тисяч пенсіонерів, для яких і нинішні тарифи є непосильним тягарем. Тоді, виходячи з цього, звідки ж тоді цим нещасним пенсіонерам нашкребти тисячі на „автономки”? Адже, пенсії переважної більшості з них не дотягують й до десятої долі від пенсії колишнього комсомольського ватажка заводу „Калькулятор” товариша Дзядка, а згодом – працівника виконкому (вже) пана Дзядка. І що станеться, якщо ті, статки яких дозволяють - встановлять у себе автономне опалення, а решта - залишиться з централізованим? А станеться, погоджуються навіть запеклі супротивники комунальників, незворотне розбалансування централізованого теплопостачання з подвійним, а то й потрійним, збільшенням витрат на виробництво одиниці тепла... Як це вже сталося у Золотоноші та Знам’янці, („здобутками” саме цих міст ніяк не нахвалиться Ілліч), у багатьох інших містах України, де вартість централізованого опалення перетнула 10 гривень за квадратний метр і де міські власті у розпачі хапаються за голову від безпорадності: ані компенсувати населенню частину „космічного” за розміром тарифу, ані, тим більше, кредитувати населення у придбанні систем автономного опалення за рахунок міського бюджету вони не можуть. А газівники, через борги, не укладають з цими містами договори на постачання газу, від чого більшість людей цокотить зубами у промерзлих квартирах в той час, як купка їхніх заможних сусідів мліє від тепла своїх „автономок”. То, що ж, прислухаємось до „аргументів” пана (товариша) Ілліча і створимо додаткове вогнище соціальної напруги? Тим більше, що у нього накопичено чималий керівний „досвід”: у „лихих 90-х” Ілліч вже перебував на керівних посадах у міськвиконкомі - роки, які запам’яталися світловодцям безкінечними (на кілька годин) відключеннями електроенергії, хронічним браком коштів у міському бюджеті на газ, електроенергію та соціальні виплати. Чи не ті моторошні часи він прагне повернути разом зі своєю соратницею, колишньою колегою по тодішньому виконкому Людмилою Олександрівною Павловською?..

Наразі, Олександрівна, перебуваючи у непримиримій опозиції до своїх учорашніх колег, очолює громадську організацію „Громадський захист”, скоротивши її до стихійного звучання - „ГроЗа” і яка, згідно анонсованого у газеті „Info Центр” оголошення, прагне навчати світловодців відстоювати свої права. Цікаво, чи не тому навчити, як продати своє житло з чималою заборгованістю по опаленню? Як це, власне, і зробила у 2003 році Олександрівна, продаючи свою 4-кімнатну квартиру... Але, для більшості городян це – неосяжне бажання. Для подібного зловживання потрібно бути, не багато-не мало, посадовою особою...

У цей перелік можна було б включити і таких „знавців” комунальної сфери, як колишній „калькуляторський” бригадир сантехників імпульсивний Валентин Миколайович Пономарьов та дещо меланхолійний Анатолій Іванович Войтенко. Перший принципово відмовився платити за опалення свого житла – нехай сусіди підтримують необхідний температурний режим у його квартирі. А у другого вже накопичено практичний „досвід”, коли його будинок на Павлова,18, обладнаний своєю міні-котельнею на даху, лишився минулого року без гарячої води. За що сусіди „мудрого” Івановича були неабияк йому за це „вдячні”...

За рідким винятком, всіма цими персонажами, які прагнуть потрясати місто і околиці „праведним гнівом”, рухає передовсім всім єзуїтська настанова: „чим гірше – тим краще”. А мета цих потуг - будь-що знову дорватися до влади. Більшість із них її вже мали, тому, перелічувати всіх – забагато честі. А от на кому таки варто зупинити увагу, так це на Павлу Валентиновичу Солодові –„прапорові” нинішніх світловодських опозиціонерів. У 2005 році Валентинович, шляхом популістських жупелів, одним з яких була обіцянка впровадити тариф на воду у...40 копійок за кубометр, спромігся отримати народну довіру і стати міським головою. З води він, власне, й розпочав... Він та його тодішнє виконкомівське оточення лише тим і займалися, що раз-по-разу „розпинали” директора КП „Світловодський міськводоканал” Любов Осіпчук за, буцімто, бездіяльність. І не фанатична відданість своєму директору, а кількамісячна заборгованість по зарплатні змусила водоканал оголосити передстрайкову готовність. Переляк, що „нагорі” можуть серйозно спитати за страйк на стратегічному підприємстві, призвів до того, що солодівський виконком одним махом удвічі збільшив тариф на воду - з 1,51 до 3,50 гривень за кубометр. (Порівняйте з обіцяними – сорока копійками...). До речі, вже згадуваний пан Дзядок і тоді був членом виконкому. Він, не маючи на то відповідних повноважень, „опанував” підсобну кімнатку поряд з кабінетом міського голови (санвузол і невеличка кухонька), де, окрім прийому з „чорного ходу нужних людєй”, за відсутності свого шефа підписував офіційні документи. Замість міського голови! Ці та багато інших фактів - як то: втрата понад двох мільйонів гривень державних дотацій, земельні афери на власну користь тощо (перелік порушень та зловживань зайняв кілька десятків машинописних сторінок) – рік тому стали більш, ніж достатнім приводом для міських депутатів (40 з 50) аби достроково позбавити Павла Солодова повноважень мера. З того часу екс-голова та його прибічники нинішню виконкомівську команду і Геннадія Френкеля, зокрема, хіба що, у сіоністській змові та тероризмі не звинувачують.

...Є такий біблійний вислів, суть якого зводиться до наступного: перед тим, як шукати тріску в оці ближнього – варто бачити колоду у власному. Тому цікаво, чому хліб, який випікає солодівський „Хлібодар” у колишній лазні і яка весь час самовільно добудовується, росте в ціні? І не треба „кивати” на загальнодержавні тенденції - перевізники, попри здороження газу та бензину, таки спромагаються у півціни возити школярів та пенсіонерів – принагідно й Валентинович, якщо він такий заповзятий „народоволець”, міг би реалізовувати, поряд з дорогими сортами, так званий, соціальний хліб для малозабезпечених. (Появу у „хлібодарівських” кіосках дешевих сортів хліба, прохання розцінювати як благий вплив даної статті на пана Солодова). Хоча офіційно він і не значиться власником „Хлібодару” – наразі Валентинович перебуває на обліку у Центрі зайнятості. Безробітний він! А роботу шукає, роз’їжджаючи новенькою AUDI 8-ї моделі, ціною у... півмільйона гривень. От і думай після цього, що депутати рік тому не мали рації...

І нарешті, останнє... Дана публікація, у жодному випадку, не є намаганням вступати у яку-небудь дискусію з опонентами: ними, насправді, рухають корисливі мотиви, відтак - їх не переконати. „Деструктивний елемент” – інформація для пересічних громадян, яких риторика купки вчорашніх управлінців та посадовців могла ввести в оману. За прикладом ходити далеко не треба... Водоканал. Рік за роком це комунальне підприємство було об’єктом різного роду політичних спекуляцій, тому і керувалося у, так званому, ручному режимі. І ми бачимо – до чого це призвело і скільки наразі потрібно капіталовкладень, аби водоканал викараскався з кризи. Тому, аби Світловодськ і надалі мав тепло без різного роду ускладнень, і не став заручником політичних інтриганів та дилетантів, СП ТОВ „Світловодськпобут” подібних „експериментів” над собою не допустить.

P.S. Окрім згадуваної „ГроЗи”, дані товариші явили на світ ще одну громадську організацію Громадський адвокат. І її, також, вони скоротили до страхітливого – „ГрАд”. Та, враховуючи сказане вище, їхню діяльність поєднала би інша назва - „Громадський обман”, скорочено – ГрОб. Для всієї комунальної сфери нашого міста.

Прес-служба СП ТОВ „Світловодськпобут”